Опера на 4 дії (виконується з одним антрактом) Лібрето Темістокле Солєра
Набукко – як попередження світової трагедії…
Майже кожен день в Google у розділі «Наука» нас попереджають про наближення до Землі небезпечних астероїдів…
Науковці шукають життя поза Землею на найближчих планетах…
Джузеппе Верді в 1841 році в опері «Набукко» передає сучасникам та майбутнім поколінням тривогу і переживання за Храм земний перед жахіттям грядущого, відчуваючи тремтіння, що охопило Європу ще тоді, перед 1848 роком…
«Маестро революції», окрім новації в оперному жанрі, у самій музиці зміг пересотворити простір і час в спіральному вияві.
Події VI століття до н.е. осмислюються і переживаються нами на рівні нового інтелектуального та емоційного усвідомлення. Верді поєднує в один ланцюг минуле та сучасне, і його сила думки проявляється в сьогоднішньому часі новими викликами та загрозами для земної цивілізації.
Театр у більшості випадків відгукується постановкою цієї опери на найактуальніші і драматично-трагічні моменти історії.
«Набукко», як геніально-містичний твір, що з’явився на зрізі епохи, часу, стилю, не завжди користується популярністю в спокійні часи, його місія в час найвищого напруження і людського страху – бути символом відновлення надії і справедливості, таким чином він стверджує нас у майбутньому.
Може й тому, в наше неспокійне буття, виникає ідея постановки Джузеппе Верді «Набукко» в Одеській Національній Опері.
Сьогодні, коли світ затамував подих в передчутті якоїсь вселенської трагедії…
Храм – Земля стає беззахисним як від волі Творця, так і від волі самого людства.
Земля – макове зерно в космічному просторі, вона повсякчасно під загрозою зіткнення з позаземними астероїдами. Тому художник-сценограф Тадей Риндзак в оформленні спектаклю відобразив на камінні, що сиплеться з неба, вибиті староєврейською мовою фразами із Тори та лики тих, хто оберігав і молився за земний Храм.
Військо Набукко – царя Вавилону Навуходоносора ІІ виглядає сучасним бездуховним монстром, що готовий, будучи зомбованим владою, стерти з лиця землі святий Храм. Воно уособлює зло, сутність якого – смерть.
Первосвященник Захарія перед такою страшною ворожою навалою намагається вселити своєму народу надію, врятувати Храм, взиваючи за порятунком до Всевишнього.
Тут протиставляються вже не народи, не їхні культури, чи світовідчуття, тут гранично чітко виокремлюються дві ідейно-ворожі світові сили…
Долі усіх головних героїв твору драматичні в кожного по своєму. Однак у Набукко вона одна з найтрагічніших. Претензійно ущербна особистість, наділена безмежною владою, що володіє великою державою, наймогутнішою в світі армією, технічним озброєнням перестає усвідомлювати своє людське призначення, рамки своїх людських можливостей.
Тоді Всевишній позбавляє його здорового глузду на найвищому піку слави. Розсудок покидає царя, він знову стає чистим листом паперу, але Бог не позбавляє його любові…любові до дочки Фенене…
Саме любов’ю взиває Набукко до Бога євреїв, просячи про порятунок люблячої дочки і з любов’ю визнаючи владу Творця над собою і над світом.
Храм буде врятовано його любов’ю…
Храм Земний буде врятовано людським покаянням…
Василь Вовкун
Народний артист України
Режисер-постановник