Дмитро Милютін - одеський парфумер, волонтер, колекціонер, підприємець та фотограф. Займається улюбленою справою вже близько 30 років, 15 із яких колекціонує аромати. Донедавна в колекції Дмитра було близько 5,5 тисяч вінтажних ароматів, а з початком повномасштабного вторгнення чоловік почав розпродавати зібрану колекцію, щоб допомогти ЗСУ.
Сьогодні його парфумерний бутик перетворився на справжній волонтерський центр.
Журналістка048.ua поспілкувалась з Дмитром та дізналась цікаві історії з життя.
Що для вас означають парфуми?
Ну ось купляєте ви якусь дорогу річ, хтось можливо може дозволити собі купити футболку за 600 доларів, ну і скільки ви її будете носити, ну нехай рік, і те - скільки разів ви будете її вдягати? А гарні парфуми хоч річ і недешева, проте якщо ви їх обираєте, то створюєте собі настрій на досить довгий період. Окрім цього, ароматом ти привертаєш до себе увагу і «захоплюєш» навколо себе територію. Кожна людина розкриває аромат по-своєму, тому, навіть якщо це поширений запах, ти все одно створюєш власну атмосферу, комусь вона може подобатись, комусь ні, проте ти викликаєш емоції.
В парфумерії ви вже близько 30 років, що привело вас у цю сферу, адже у ті часи ця професія не була популярною?
У 90-ті роки батьки втратили роботу, і не було іншого виходу, окрім як шукати якісь способи заробити грошей. На той момент мені було 18 років. Мені запропонували продавати дезодоранти на 25-й Чапаєвській, я погодився і мені сподобалось. Так 5 років, паралельно навчаючись в університеті, я займався бізнесом. Я взагалі не був знайомий з торгівлею, це моє перше знайомство, треба було запам’ятати 24 види дезодорантів, я думав я там загублюсь. Зараз у мене близько 5 з половиною тисяч ароматів загалом, у моєму бутику близько 800 флаконів і ще власна колекція, а тоді я тільки починав і не міг зрозуміти, як розібратися у 24 видах.
Так потрохи познайомився з шедеврами парфумерної індустрії в нашому регіоні. Те, що ми знали, це Клімат, Турбулент, Чорна магія, я вивчав цю тему, і коли вже влаштувався в компанію, яка займалася продажем парфумерії гуртом, я розповів про свої знання в селективних ароматах (це ті, які створюються дуже ексклюзивним тиражем, або зовсім за індивідуальним замовленням), а вони саме шукали таку людину. Мені довірили возити «Dolce & Gabbana», «Versace» і т.д. Для багатьох це було в диковину, ніхто цього не знав тоді, і з обережністю підходили до цього питання.
Звідки з’явилась зацікавленість до ароматів, чи проявлялось це в дитинстві?
З однієї сторони у мене є якась офіційна дата, коли я почав працювати в цій сфері, але пізніше зрозумів, що звертати увагу на парфуми таки почав з раннього дитинства, є навіть історія, пов’язана з цим. В дитинстві мама використовувала парфуми, я звісно відчував тоді цей аромат, він мені подобався. Одного разу мій брат, у радянські тоді ще часи, вирішив зробити собі чорнильницю і вилив мамин парфум у раковину, через це мама заховала коробку, у неї там були не тільки парфуми, а ще і прикраси.
Звісно, ми помітили, що коробка, яка постійно була в полі зору, зникла. І коли батьки кудись уходили, я починав її шукати, я не знаю чому, не знаю мотивацію, але коли я знаходив цю коробку, а вона її ховала зверху на шафі, пам’ятаю, я сидів і нюхав, міг годинами нюхати той аромат. Зараз в моїй колекції це один із головних ароматів.
Я навіть мамі один флакон подарував. Вона не користується ним, каже, він їй вже навіть не подобається, але в моїй колекції він обов’язково повинен бути.
З приводу колекції, чому вирішили збирати її ?
Коли я працював у компанії, яка займалася гуртовою торгівлею парфумів, люди почали казати, що хочуть щось особливе, щось таке, щоб був один флакон на всю Україну, ну і це мене зацікавило дуже, і стало базою для того, аби я почав збирати свою колекцію, ці унікальні аромати. Люди знають, що я можу знайти практично все, що вироблялось колись давно.
Мені відомо, що найдавніший аромат у вашій колекції 1870 року, як він до вас потрапив, яка його історія?
Це парфум Герлен, я його придбав на французькому аукціоні, його скоріше за все знайшли в старих французьких будинках, які зносили, і судячи з того, як він виглядає, флакон зберігався напевно в якомусь підвалі. Взагалі географія придбання раритетних ароматів – це 33 країни світу.
З початку повномасштабного вторгнення ви почали активно продавати свою вінтажну колекцію на потреби військових, на скільки вона зменшилася?
До 24 лютого 2022 року я мав п'ять з половиною тисяч ароматів, зараз залишається близько 4 тисячі 400 ароматів. Вже третій рік насправді, я працюю в мінус, на благодійність витрачено більше 250 тисяч доларів. Весь отриманий прибуток від продажів йде на волонтерство. Я допомагав ще з 15 року, але цифри за ті роки та зараз навіть не можна порівняти.
Що вже вдалося придбати для військових?
До мене звертаються військові, і по їхнім запитам вже вирішуємо, що треба придбати. Нещодавно був запит на планшет та системи РЕБ, четверту автівку придбав, це те, що з недавніх закупок, а раніше вже запустили пошив м’яких нош на замовлення, зараз шиють 300 штук, і термоковдр, зараз запит на 200 штук є. Дуже різноманітні речі потрібні, багато пов’язано з медичними потребами. Ще, звичайно, потрібні запчастини та ремонт транспорту, усе це виконується за потреби.
Чому вирішили зайнятися волонтерством, адже допомагають не всі, у кого є можливість?
Це мій світогляд просто, я по-іншому не розумію. Деякі люди, у яких є така можливість, кажуть “ми сплачуємо податки, і цього достатньо, держава нам повинна”. Але питання: “що ти зробив для держави?”. Якщо ти не робиш цього для своєї країни, ти не робиш це, власне, і для себе, якщо кожен нічого не зробить зараз, то нас немає як країни. Зараз я знаю людей, які віддають найцінніше - здоров’я та життя, я не можу зрозуміти тих людей, які не допомагають.
Чи не страшно було продовжувати працювати після повномасштабного вторгнення?
На початку вторгнення я готовий був втрати бізнес, зрозуміло, що я не зміг би забрати все з собою. Було страшно думати тоді, що друга армія світу, наче б то така потужна армія, прийде, тому з родиною виїхали з міста в область, довго сидіти там я не зміг, і через два дні повернувся допомагати, чим міг, в Одесу.
Які хобі маєте окрім основної справи життя?
Першу половину дня я знаходжусь у парфумерній крамниці і займаюсь нею, але вечері я повністю присвячую себе творчості, а саме фотографії. Фотографія, якою я люблю займатися, абсолютно різноманітна: я знімаю портрети людей, пейзажі та шукаю нестандартне бачення нашого світу.
Є історія про те, як все починалось. У 2015 році у моїй парфумерній крамниці спрацювала випадково сигналізація, десь на пів шосту, я приїхав туди, мене попросили усе перевірити, ну наче все добре. Сказали, можливо, якийсь павук проповз повз датчик руху. Ну я закрив усе, не було чим зайнятися о пів на шосту ранку, вирішив поїхати на Ланжерон.
Був неймовірний схід сонця в тумані, я зробив пару кадрів на фоні сфери, які є на Ланжероні, вона нагадувала сонце на обрії, і якось викладав фото у соцмережі, друзів там було небагато, але отримав неймовірну кількість лайків і відгуків. Це мене мотивувало займатися цим й надалі. Спочатку фотографував на телефон, а потім придбав фотокамеру і відчув різницю. Нещодавно мене прийняли до Спілки Фотохудожників України.
Чи приносить ця справа якийсь дохід?
Усі кошти з фотосесій і виставок йдуть на потреби військових. Коли люди приходять на фотосесію до мене, я даю їм банківський рахунок місцевого благодійного фонду, і кажу, щоб перераховували стільки, скільки бажають, або хай перераховують мені і я можу надати звіти, що на ці кошти було придбано для ЗСУ. Я не маю права заробляти на цьому для себе.