Сергей Стерненко о своем уходе из одесского «Правого Сектора»: «Это шаг назад, чтобы сделать два вперед» (ФОТО)

Интервью экс-руководителя «Правого Сектора» в Одессе

Одной из ключевых тем прошедшей недели в Одессе стало весьма неожиданное заявление Сергея Стерненко о сложении полномочий руководителя одесского «Правого Сектора» и выходе из организации. За это время ситуация успела обрасти домыслами и слухами. Любители посплетничать называют самые разные причины. Мол, Стерненко ушел из «Правого Сектора», чтобы пойти в Верховную Раду народным депутатом. Или же потому, что его позвали в «Блок Петра Порошенко». Или же из-за предложения выгодной работы в оккупированном Крыму.

Все эти слухи Сергей Стерненко опровергает и смеется над такими фантасмагорическими домыслами. Что же на самом деле побудило лидера одесского «Правого Сектора» сложить полномочия и покинуть организацию, которой он посвятил три года своей жизни? Чем на самом деле планирует заниматься дальше? Почему он не принимает предложения работать на силовые структуры и какие предложения о сотрудничестве поступают от политических и общественных проектов?

048 провел такую себе разведку боем, расспросив Сергея Стерненко обо всем, что интересовало многих одесситов последние семь дней.

048: Півтора роки тому інтерв’ю з Вами для нашого видання ми завершували запитанням: «Чи є життя без «Правого Сектора», поза «Правим Сектором»? Ви тоді відповіли, що це провокаційне запитання і Ви на нього не відповідатимете(Стерненко сміється, - 048). То зараз – як?Виходить, є життя?

Стерненко: (продовжує сміятися, - 048) Очевидно, що так. «Правий Сектор» - це не все життя. Лише цим все не обмежується.

048: Що ж змінилося за ці півтора роки, що тоді і на питання не хотілося відповідати, а зараз Ви вийшли з лав організації?

Стерненко: Мабуть, насамперед я змінився. Багато чого змінилося. І «Правий Сектор» змінився. Було би дивним, якби минуло три роки, а все стояло би на місці. І країна змінилася. Хоча, на жаль, не на краще.

048: Це теж спонукало до ухвалення такого рішення?

Стерненко: Важко сказати, що саме спонукало до виходу з організації. Скоріше це якийсь внутрішній стан.

048: Як можна схарактеризувати цей внутрішній стан?

Стерненко: Це, зокрема, бажання рухатися вперед і продовжувати надалі діяльність. Не знаю, може, замало результатів було останнім часом.

048: Якесь відчуття незадоволення станом речей?

Стерненко: Це нормальний стан для будь-якої людини. Кожен з нас протягом свого життя приходить до того моменту, коли переглядає пройдений шлях і намагається переосмислити те, що було зроблено, намагається поставити собі нові цілі, окреслити нові горизонти. Мабуть, це саме той випадок.

048: І нові цілі вже поставлено?

Стерненко: Ще ні, але перший крок зроблено. Я дуже довго думав над тим, що буде далі, але зрозумів, що якщо я не зважуся на цей крок, то, мабуть, не зважуся на наступний. Це не раптове рішення, я над ним думав не день, не два, не один тиждень, а протягом останніх декількох місяців.

048: За три роки організація стала майже родиною – тут важко просто так піти, слід зважати і на реакцію своїх побратимів. Як відреагували на Ваше рішення?

Стерненко: На місцевому рівні частина людей, які перебувають в організації, мене розуміють. З частиною – доведеться ще спілкуватися і пояснювати. Скажімо так, не всі поставилися до мого рішення з розумінням, але не скажу, що у побратимів змінилося ставлення до мене чи щось на кшталт того. А з керівництвом буду ще спілкуватися найближчими днями.

048: Тобто для них це була несподіванка?

Стерненко: Мабуть, так. Але перш, ніж робити публічну заяву, я з ними поспілкувався, пояснив своє бачення, свої причини.

048: У «Правому Секторі» постійно оновлюється «кров»: хтось приходить, хтось йде. Проте, одна річ, коли з організації йде пересічний активіст, а інша – коли залишає очільник. Чи не сприймається це так, ніби капітан покидає корабель із командою, особовим складом? «Як же так, на кого ти нас кидаєш?».

Стерненко: Питання «На кого ти нас покидаєш?» були, але не скажу, що це реагували як на якусь зраду. Врешті-решт, я не припиняю громадської діяльності, планую надалі займатися важливими соціальними питаннями у місті. Я не припиняю спілкування та співпраці. Це не значить, що мене не можна буде побачити на акціях «Правого Сектора» чи представників ПС під час тих подій, де буду брати участь я. Гадаю, ми побачимося ще на багатьох заходах. Ось, наприклад, 10 лютого спільно відвідували судове засідання щодо обрання запобіжного заходу сепаратистам у справі 2 травня.

048: Ви самі пішли з організації чи заразом з Вами інші «правосекторівці» в Одесі теж вирішили піти?

Стерненко: Були такі думки вголос, озвучені деякими членами організації, але я нікого за собою не тягну в жодному випадку. Я хочу, щоб осередок надалі функціонував. І я нікого підбурювати не збираюся.

048: То ви зараз громадський діяч-самітник?

Стерненко: Так. Можливо, поки що так. Можливо, на тривалий час. Зараз однозначно не готовий відповісти.

048: Пропозиції надходять?

Стерненко: Якщо я скажу, що ні, то я збрешу. Вони надходили і раніше. І зараз надходять. Але поки що я не можу сказати, що я розглядаю якусь і з них як таку, яка була би для мене прийнятною. Можливо, якийсь політичний проект. Можливо, громадський. Є і такі, і такі варіанти. Можливо, загалом це буде діяльність, яка не пов’язана з політикою. Однозначно одне: за своєю суттю, за своїм характером я вже не зможу повністю відійти від громадської діяльності, забути про те, що у нас відбувається і жодним чином не брати участі у заходах. Ні, цього не буде. Я просто так не зможу.

048: Нещодавно в Одесі сповіщали, що тут відкривається осередок організації «С14», яка близька за діяльністю до Вашої. Ви до того не дотичні?

Стерненко: Ні, не скажу, що я дотичний. Я знайомий з представниками «С14», і з київськими, і з ініціативною групою в Одесі. Я дуже чудово до них ставлюся. Але ні – до створення осередку не дотичний. Так, із «С14» погляди схожі, подібна діяльність... Проте зараз я не готовий виокремити конкретний напрямок діяльності для себе.

048: «С14» перетинається з такою Вашою діяльністю, як виявлення корупціонерів та зрадників України. Цим займатися не полишите?

Стерненко: (сміється, 048) Сепаратисти – це наш профіль. Я можу цим займатися і надалі. Можливо, найближчим часом будуть певні результати по одній роботі такого напрямку, але без участі у якій-небудь організації.

048: Зрештою, цією діяльністю – щодо виявлення зрадників і корупціонерів – можна займатися одноосібно і як, скажімо, журналіст-розслідувач...

Стерненко: Над цим теж міркував, але теж не готовий відповісти конкретно і однозначно. Я ще сам для себе не визначився, що ось це – 100% моє і я цим точно буду займатися. Це свого роду тайм-аут. Чи крок назад для того, аби зробити два вперед. Для Одеси це особливо актуальна фраза.

048: Ваші екс-колеги по одеському «Правому Сектору» створили в місті наразі свої організації – «Оберіг», «Вуличний Фронт». Про створення своєї організації не міркуєте?

Це суть ватного кацапізму – писати погрози в Інтернеті. Вони це роблять від безсилля: розуміють, що Одесу вони вже втратили. І слава Богу

Стерненко: Ні, про створення своєї організації не міркую. Хоча і такого варіанту не відкидаю. Поки особисто я не бачу в цьому ніякої доцільності.

048: Просто інший напрямок, котрим Ви активно займаєтеся, – це правозахисна діяльність. І україноцентричної правозахисної організації Одесі бракує.

Стерненко: Це щодо участі у різних судових процесах і подібному? Ще робота була і з захисту політв’язнів, і по провадженню щодо 2 травня поза судами. Так, над таким теж міркував. Але поки що і це теж під питанням. Можливо, у мене загалом будуть якісь кардинально-радикальні зміни у напрямку діяльності.

048: Повернутися до інтернет-бізнесу?

Стерненко: Ні. Це однозначно, ні.

048: Працювати за фахом юристом?

Стерненко: Ні. Занадто сильною буде професійна деформація. Я не хотів би так.

048: Навіщо тоді Вам ця освіта?

Стерненко: Вона дуже допомагає в житті. І, зокрема, якщо я плануватиму на далі політичну чи громадську діяльність, знання законів теж відіграє значну роль.

048: Ось якраз оголошено новий конкурс на директора Одеського територіального відділення НАБУ. Там саме потрібна юридична освіта…

Стерненко: Юридична освіта, так, але, якщо не помиляюся, там потрібен ступень бакалавра чи магістра. Я зі своїм дипломом молодшого спеціаліста точно не тягну. Бакалавра я тільки здобуваю. І ще потрібен досвід роботи. Але антикорупційна діяльність дуже корисна, одна з найпріоритетніших, яка має бути в країні сьогодні. Тому що корупція – це корінь зла.

048: В майбутньому на такій посаді себе бачите? Коли здобудеться диплом, набудеться досвід.

Стерненко: Якщо уявимо, що досвід, диплом вже є і я відповідаю всім критеріям, то тільки у тому випадку, коли я буду впевнений, що я там буду ефективний. А йти в систему задля того, щоби стати її гвинтиком або частинкою у великому механізмі без можливості реально ефективно змінити ситуацію з корупцією в Україні, – у такому разі ні. Тільки якщо це дозволить мати реальні позитивні результати. Загалом, пропозиції піти в силові органи до мене теж надходили, але щодо цього така ж позиція, як і та, що я озвучив перед цим.

048: А все ж – чому саме вам не хотілося б співпрацювати з владними структурами?

Стерненко: На превеликий жаль, сьогоднішні владні структури мають, по-перше, надзвичайно низький рівень довіри серед громадян і для того є реальні причини. По-друге, вони надзвичайно корумповані і так само належать олігархічним кланам, як і до 2014 року, до Революції Гідності. В глобальному розумінні державна система у нас, на жаль, не змінилась. У нас як вибудовувалися принципи роботи в державних інститутах довкола корупційних пірамід, так і продовжують вибудовуватися і працювати. Іти (до владних структур, - 048) задля того, щоби знищити свою репутацію навіть на найвищих посадах без можливості там щось конкретно, реально змінити на краще – бажання такого немає.

048: Що має змінитися, щоби ми побачили на дверях якогось владного кабінету напис «Стерненко С.В.»?

Стерненко: По-перше, корупціонери повинні отримувати реальні терміни і їх мають виявляти значно у більшій кількості, ніж зараз. Те, що ми бачимо сьогодні на фронті боротьби з корупцією, – це скоріше робота для галочки: ось – ми впіймали. Але дуже рідко це доводиться до реальних вироків. Тому проблема є і в правоохоронній системі, і судовій системі, яка часто виносить завідомо неправомірні ухвали. Багато різних факторів. Та і українське суспільство, на превеликий жаль, звикло існувати пліч-о-пліч з корупцією. Треба розуміти, що хабар – це не тільки коли беруть, але й коли дають, пропонують. Треба кардинально змінювати не тільки державні інституції та їхню роботу, а й вести реальну серйозну пропаганду щодо боротьби з корупцією. Аж, наприклад, до отримання фінансових винагород від держави за сприяння у виявленні корупційних злочинів.

048: Тобто своєю відповіддю на попереднє запитання Ви даєте знати, що в принципі розглядаєте у майбутньому таку можливість – долучитися до роботи в державних інституціях – якщо відбудуться зміни?

Стерненко: Я не відкидаю цього. Але тільки у разі реальних можливостей приносити позитивні результати для країни, а не для корупційної піраміди, корупційної вертикалі.

048: Тож, зараз на різноманітних оголошених конкурсах із заміщення вакантних посад Вас ми не побачимо.

Стерненко: Ні.

048: А як Ви ставитеся до тих громадських активістів, котрі зголошуються на пропозиції співпрацювати з владою?

Стерненко: Мабуть, треба індивідуально підходити до кожного випадку. Треба зважати на багато факторів. Наприклад, наскільки людина зможе бути спеціалістом у галузі, в котрій вона збирається працювати. Або – наскільки людина йде туди, аби спробувати щось змінити, хоч би трохи покращити становище в органах державної влади.

048: Наприклад, громадський активіст Руслан Форостяк. Цього тижня його призначено радником Голови Нацполіції в Одеській області. Він на своєму місці?

Стерненко: Не знаю, не готовий відповісти, чи він на своєму місці чи ні. Форостяк – доволі неоднозначна особа; я маю на увазі те, що суспільству невідома його біографія до 2014 року. Тому важко щось сказати. Але якщо він буде приносити реальну користь і якось поліпшувати взаємодію суспільства із органами Національної Поліції, то я таке призначення тільки вітаю. Якщо ж у нього там будуть інші задачі, не пов’язані із поліпшенням ситуації в регіоні, комунікації з поліцією і т.д., і т.п, то, мабуть, ні. Але я не думаю, що він пішов на цей крок, не думаючи про ризики, в тому числі і репутаційні, іміджеві. Можу лише побажати йому ефективності на цій роботі.

048: Що в Одесі відбувається із громадським рухом загалом? Він якось розламується наче.

Стерненко: Це відображення того, що відбувається в Україні загалом. Насправді ситуація в Одесі не унікальна. Аналогійна ситуація і в Києві, й інших великих містах. Та й по Україні загалом. На мій погляд, те, що відбувається з громадським рухом в Одесі, –– це цілком закономірне явище для пост-революційного середовища. Хтось продовжує «лупати сю скалу», а хтось змінює вектор своєї діяльності, назвімо це так. Не секрет, що в Україні загалом деякі політичні постаті і громадські організації скористалися ситуацією після Майдану для того, щоби покращити становище не в регіоні чи по Україні загалом, а для того, аби поліпшити власні статки.

048: Ви в Одесі таких знаєте?

Стерненко: Я збрешу, якщо скажу, що в Одесі таких нема. Але час все покаже. Гадаю, що втрачати унікальну можливість розбудовувати громадянське суспільство в обмін на якісь земні блага – це дуже неправильно і низько.

048: Ви вже понад три роки активно берете участь у громадському житті не лише Одеси, а України загалом. Активність громадян три роки тому, два роки тому і наразі доволі відрізняються. Можете схарактеризувати своє бачення – що змінилося, чим відрізняється громадянська активність тоді і зараз?

Стерненко: Я би не сказав, що активність дуже впала чи виросла. Вона змінила форму у багатьох випадках. Багато людей відійшли від практики вуличних протестів. Або намагаються здійснювати свою громадську діяльність в дорадчих органах при органах державної влади, або через суди чи ще якимось чином.

048: Про що це свідчить? Це дорослішання?

Стерненко: Не зовсім. Я гадаю, що це свідчить про те, що держава поступово повертає монополію на застосування сили і тому це має такі наслідки. Але, враховуючи стан речей в Україні, я не думаю, що те, що у нас відбувається, буде тривати дуже-дуже довго. І рано чи пізно ми знову постанемо перед питанням, яке я ставлю собі особисто, і поставимо його в глобальному плані: що робити далі? Це буде, мабуть, тоді, коли багатьом людям увірветься терпець. Я думаю, що масові протести ще будуть. Не знаю, в якій формі – чи майдан, чи щось інше. Просто українське суспільство побачило вже і жахи війни, і ми пройшли через розстріл на Майдані. Є багато речей, які до Майдану, могли б уже вивести мільйони на вулиці, але сьогодні українське суспільство реагує на них досить стримано. У будь-якої людини, у суспільства точно випрацьовується з часом імунітет до певних явищ. Наприклад, коли солдат іде на фронт, перша смерть, яку він бачить, для нього – шок, стрес, а сота смерть для нього вже стає буденністю. Так і суспільство. Воно загартовується, пристосовується до того, що відбувається. Але вічно не може так тривати, і рано чи пізно десь може прорвати. І тоді до широких антивладних виступів, протестів може призвести навіть незначна подія.

048: Наскільки це зараз доцільно?

Стерненко: Питання доцільності – складне. Загалом, дуже складно передбачити всі варіанти розвитку подій у випадку, скажімо, зміщення революційним методом правлячої еліти. Все залежить від того, хто буде рушієм цих протестів. Якщо рушієм стануть сили, які ненавидять все українське і прагнуть українську державу знищити, то ми отримаємо саме такі результати; якщо рушієм стануть люди, які мають на меті інші задачі, то і розвиватися все буде інакше. Але я не виключаю і того, що зміни у нас можуть відбутися і політичним шляхом.

048: А як відрізнити ці сили, бо ж одна може маскуватися під іншу?

Стерненко: Треба індивідуально підходити до кожного випадку. Я, наприклад, намагаюся зібрати якомога більше інформації, проаналізувати попередню діяльність (якщо цікавлюся певною особистістю чи рухом) і з того вже робити якісь висновки. Показником, певно, ще є те, які громадські діячі, які лідери думок підтримують той чи інший протест, той чи інший захід.

048: Ви стверджуєте, що держава повертає собі монополію на силу, тому змінюються підходи, методи у громадянського суспільства. Суди, петиції, інші несилові методи – наскільки вони зараз дієві? Наскільки реальні силові методи?

Стерненко: Тут теж треба підходити індивідуально до кожної ситуації. Ось, наприклад, коли ми блокували суди у зв’язку з відпущенням терористів у справі 2 травня, ми розуміли, що поліція не чинить сильного супротиву, не деблокує силою суди, а потім «закриває» знову Мєфьодова або інших фігурантів, тому що в перспективі силові дії можуть викликати дуже серйозні наслідки. Тобто це може стати свого роду бікфордовим шнуром, який може призвести до детонації суспільства. Навіть на одеському рівні, хоча я не відкидаю того, що це може бути і більший рівень, бо сама справа дуже болюча для українського суспільства і одеського зокрема. А якщо би це було пов’язано із менш суспільно-резонансною ситуацією (наприклад, якби відпускали якогось крадія, а ми б заблокували суд), то, я переконаний, поліція застосувала би силу і це б не мало якихось грандіозних наслідків у суспільстві. Ось чого навчилася українська влада за останні три роки, так це моніторити суспільні настрої на ту чи іншу дію і робити з цього висновки. Наприклад, на сьогодні в Києві активісти «Національного фронту» добре взялися за російські банки – вони їх розмальовують, блокують тощо. І я не бачу проти цього серйозних кроків силовиків. Але з іншого боку ми бачимо ситуацію абсолютно протилежну із блокадою окупованих територій – там силовики дозволили собі застосувати силу, але досить стримано і дуже обережно, без крайньої жорстокості, як це було до Майдану. Сьогодні все ж таки поліція, силові органи бояться відверто йти проти українського суспільства.

048: У своїй заяві про вихід з лав «Правого Сектора» Ви писали, що багато чого навчилися в ПС. Чого ж саме навчило Вас життя із ПС?

Стерненко: По-перше, сформувало мою громадянську позицію. Вона у мене була з моменту, як я вийшов на Майдан, але викристалізувалася протягом останнього часу. По-друге, я зрозумів, які маю погляди і чого я хочу. По-третє, досвід проведення громадських акцій. Це також вміння не боятися щось робити, йти вперед і досягати своєї мети. Це і вміння говорити, доносити свою позицію, переконувати. І навіть спроби вивчення проблематики українського законодавства у певних сферах. Дійшов висновку, що в Україні слід змінювати законодавство не тільки у сфері запобігання корупції, мови, але і в питанні протидії злочинам проти основ національної безпеки. На практиці було дуже багато випадків, коли ти знаєш, що людина є антиукраїнським елементом, по суті є агентом впливу Російської Федерації в Україні, але ж вони не підпадають під жодну норму кодексу, як кримінального, так і адміністративного. Наприклад, у нас в центрі міста відбуваються проплачені Російською Федерацією і «Опозиційним Блоком» антиукраїнські заходи, спрямовані на спекуляцію на темі 2 травня – збираються так звані «активісти Куликового поля». І закон не передбачає жодної відповідальності, яка є, по суті, підривною, зокрема в інформаційному середовищі. Багато таких прикладів. Ось візьми прапор Новоросії і георгіївську стрічку на себе почепи – і нічого: законом не переслідується використання символіки, під якою вбивають українських військових.

048: І на останок така собі рубрика – «слідами тролів-коментаторів». Наводимо реакцію проросійських ботів на Ваш вихід із ПС, а Ви якось прокоментуйте її. Перше. «Наконец-то его выгнали из «Правого Сектора», так ему и надо».

Стерненко: (сміється) Загалом, кремлівські боти, російська пропаганда для своєї цільової аудиторії, тобто для проросійських елементів, для тих, хто виступає проти України, намагається показати мій відхід з організації як «крысы бегут с корабля» або «забоялся ветерана-беркута». Який насправді налякався однієї публікації в Інтернеті свого часу і втік в РФ, втіливши тим самим мрію мільйонів українців про дію механізму «Чемодан-вокзал-Россия!». Це смішно просто. Моя цільова аудиторія знаходиться в Україні і вона не реагує на подібні вкиди з боку РФ. Зараз багато різних вкидів проти мене, наприклад, що от тепер Стерненко поїде працювати в окупований Крим. Була курйозна історія, коли мені в приватні повідомлення писала людина, яка допомагала вивозити того самого «ветеран-беркута» в Росію. Ця людина зробила публікацію на своїй сторінці в соцмережі про те, що пропонує мені роботу в Криму з високою заробітною платою. Я з іронією поставився до цієї пропозиції і порекомендував йому: якщо хоче мені дати грошей, то може скинути на рахунок фонду «Народний Тил» і допомогти українській армії. А в Крим я обов’язково приїду, щоби встановити синьо-жовтий стяг у нашому українському Криму. Але там абсолютно неважливою була моя відповідь. На російських ресурсах я побачив викладений пост цього Олексія Крепчинського, де було висмикнуто декілька фраз з контексту – і ось вже «Таймер» робить новину: «Стерненко уже подумывает над тем, чтобы пойти работать в Крым». Якщо людина ведеться на такі фейки, то можу лише побажати їй дотримуватися правил інформаційної гігієни, перебирати в інформаційній їжі, а не їсти все підряд.

048: Друге. Є співчутливі. Переживають, яким коштом Ви житимете тепер – після покидання грошових потоків «Правого Сектора».

Стерненко: (сміється) Величезних потоків, мабуть. Мені загалом озвучували цифри: ми начебто надсилали 100 тисяч гривень на місяць центральному керівництву. Але це все – знову ж таки – смішно. Я буду жити на той самий кошт, що жив раніше. Я замислююся, можливо, ще про роботу, яка буде мені приносити якісь статки. Я і зараз працюю юрисконсультом в ТОВ, офіційно там отримую зарплатню. Я маю пенсію. Житиму, як і жив до того.

048: І третє. «Теперь он без своей банды, попадись он мне – я ему ноги поломаю». Нижче наводять Ваші особисті дані – з номером телефону, місцем проживання, а людина все одно не вгамовується: «Я его найду!».

Стерненко: (сміється) Це на рівні погроз. Я переконаний, що ті, хто насправді мають такі плани, втілювали б їх мовчки. Це по-перше. А по-друге, будь ласка. Я ж ні від кого не ховаюся. Якщо нема бажання їхати до мене додому, мене можна зустріти на якихось громадських заходах. Я часто анонсую, де я буду. Номер телефону мій в мережі є. Можна навіть зателефонувати і домовитися про зустріч, якщо кому кортить. Але як показала практика, коли в ситуації з тим же «ветераном-беркутом» мої персональні дані було викладено в мережу Інтернет, 90% тих, хто мені писав або дзвонив – це були громадяни РФ. Незначна частина дзвінків була із Іспанії, Німеччини і всі російськомовні країни – мабуть, діаспора. І частина була з окупованих територій. З територій, які контролюються Україною, мені так ніхто і не дзвонив. Це суть ватного кацапізму – писати погрози в Інтернеті. Вони це роблять від безсилля: розуміють, що Одесу вони вже втратили. І слава Богу.