"Його мрією була вільна Україна": в Одесі попрощалися із військовим Андрієм Грушецьким

У четвер, 2 листопада, прощалися з військовим Андрієм “Груня” Грушецьким. Його тіло шукали рік. Загинув Андрій 18 червня 2022 року, а знайшли його 18 червня 2023 року.

На прощанні з військовим була журналістка 048.ua.

Багато людей, квітів та сліз. Попрощатися з Андрієм Грушецьким прийшли побратими, близькі та друзі.

Хлопець служив в батальоні Азов ще з 2014 року, одразу після закінчення інституту. Коли почалася повномасштабна війна, спочатку був в Одесі, чекав, раптом прийдуть сюди російські солдати, а потім зі своїми побратимами поїхав у Київ, вступив знову до полку Азов, а після потрапив у 3-у штурмову бригаду, розповідає мама військового Олена Грушецька.

З самого дитинства він цікавився історією України, був завжди патріотом, бо, напевно, це в його крові, - каже мама Андрія. На питання, чи намагалися відмовити сина від служби, мати відповіла, що це було неможливо.

“Чи я піду, чи будемо сваритися, я все одно піду”, от так він сказав. Тому я завжди з повагою ставилася до думки мого сина”, - говорить Олена.

Мати каже, що син намагався не хвилювати її, тому дзвонив тільки тоді, коли вже відпрацювали на позиціях.

“Він попереджав, коли його не буде на зв’язку кілька днів. Він завжди говорив, що все добре, ніколи мене не хвилював. Він мене оберігав. Він був активний, поспішав жити. Тому от так він життя прожив - 30 років”, - згадує мати загиблого.

Олена Грушецька розповідає, що була невелика надія, що її син не загинув, а потрапив у полон.

“Протягом року ми намагалися забрати тіло, була надія, що він потрапив у полон, бо виклали його документи на сайті. Рік друзі шукали його тіло. Вони зробили велику роботу, щоб знайти та забрати тіло. І такий містичний збіг, рівно 18 червня, через рік, знайшли його тіло. Довго чекали ДНК. І от тільки зараз привезли його”, - каже Олена.

Наша журналістка поспілкувалася з побратимами загиблого - вони всі ніжно називають Андрія Грунею.

З “Фермером” - цей позивний дав йому саме Андрій - були знайомі ще з 2013 року. І з того часу спілкувалися. Разом були в ТРО в Одесі, потім, коли зрозуміли, що російські війська не зайдуть сюди, поїхали обороняти Київ. Згодом хлопців відправили на Запорізькій напрямок, там Андрій й загинув.

“Груня завжди був веселим, активним, добрим, справедливим. Цей бойовий вихід (Андрія, - прим. ред) залишиться завжди в моїй пам’яті, бо це було на моїх очах, друг пішов з цього світу. Ми потрапили на укріплену позицію противника, кулеметні черги…і все. Ми не могли туди вийти, ми намагалися - не виходило. Тільки через рік у нас вийшло забрати тіло. ”, - каже хлопець.

Фермер згадує історію з Андрієм, яка трапилась другого травня 2014 року.

“Мені там трішки прилетіло, він тоді підбіг й хотів підтримати, казав, що підемо з тобою на рибалку. Ми кожен рік хотіли піти, але не пішли…”, - розповідає побратим

Близький друг Владислав “BBC” Скоробогач розповів, що в Одесі вони займалися громадською діяльністю до повномасштабного вторгення.

“Коли був початок повномасштабної війни, я чудово пам’ятаю ту ніч, коли все почалося. Ні у нього, ні в мене не було ніяких вагань, що ми будемо робити”, – розповів Владислав Скоробогач.

Владислав згадує Андрія як хороброго та авантюрного хлопця. Каже, що на всі складні бойові завдання йшов із посмішкою.

“Він мені казав, що піду першим номером, він тільки приїхав з навчань на сапера. І пішов першим номером. Він чудово розумів, що таке перший номер у складі штурмової групи. Вони пройшли від наших крайніх позицій близько 500 метрів. Я тоді був у складі хвильової підтримки у сусідній посадці. Працював з тяжкого озброєння, щоб хлопцям було легше, але, але, але…”, - каже друг.

Ярослав з позивним “Ліфтер” був з Андрієм в одному підрозділі. Каже, що важко згадувати про Андрія.

“Він дуже веселий був, авантюрист та ні про що не шкодував. Я впевнений, що той героічний вчинок, який він зробив, Андрій не шкодує й задоволений тим, що завдяки йому всі живі. Він був другом, найкращим другом”, - каже Ярослав.

Мати Андрія розказала, що найбільша мрія її сина була вільна Україна. “Груні” тепер назавжди 30 років.