Шукали автора фрази про російський корабель і били за правду: прикордонник зі Зміїного розповів про полон, - ФОТО

Колишній військовополонений з острова Зміїний прикордонник Микита Жур’ян, який перебував в полоні з першого дня війни і був звільнений 24 листопада 2022 року, після повернення 25 грудня додому на Одещину з реабілітації, розповів про те, яке життя у полоні й що довелось йому пережити.

Його історію опублікувала пресслужба Держприкордонслужби України.

У перший день повномасштабної війни, 24 лютого, захисників острова Зміїний взяли у полон. За словами Микити, окупанти повантажили їх всіх на буксир "Шахтёр" та доставили до Севастополя. Там всіх утримували у казармі військової комендатури два тижні. Після чого прикордонників та морпіхів відправили літаком до Курська. А звідти, прямо з аеродрому, в Білгородську область у СІЗО, що у місті Старий Оскіл, де їх утримували місяць. Ще 4 місяці полонені провели за ґратами у виправній колонії у Валуйках. А вже звідти були переправлені до виправної колонії, що знаходиться в Алексєєвці.

Всіх захисників з острова Зміїний, за словами Микити Жур'яна, утримували разом, але через деякий час розділили. Де перебувають 10 прикордонників, наразі невідомо.

Про їжу у полоні 

Микита розповів, що більш-менш нормально годували полонених у Криму. Тоді їжа була як для військовослужбовців. А вже в колоніях якість харчів стала відверто тюремною - картопля, макарони, щі. Порції, за словами хлопця, давали маленькі. Маючи вагу 85 кілограмів, він втратив 20 кілограмів. Попри все Жур'ян підкреслив, що умови були терпимі. У кожного навіть було своє ліжко.

Тюремне от-кутюр

На четвертому місяці утримання за ґратами захисників острова Зміїний почали водити на роботи у швейні цехи. Там полонені виготовляли роби для будівельників, одноразові медичні халати тощо. З в’язнями вони перетиналися лише під час роботи. Микита зазначив, що ті приносили матеріали для шиття. 

Інформаційний вакуум

Жур'ян розповів, що в полоні захисники з острова Зміїного перебувли в інформаційному вакуумі. Мінімальна інформація надходила з радіо, подібного до пропагандистського каналу "Россия 24". Там, за словами хлопця, звучали постійні новини та промивка мізків, було не зрозуміло, що насправді коїться на Батьківщині. Фейкові новини розповідали про захоплені українські міста та області, а українські захисники не могли уявити цей масштаб. Тому їм здавалось наче ворог пів України вже взяв.

Час від часу полоненим також давали почитати місцеві газети, в яких головними нарративом було, що всі підтримують так звану "спецоперацію". Також там писалось, що росія нібито "тотально перемагає".

"Лише коли переїхали в колонію, де був телевізор, хлопці побачили на карті, що Україна тримається і дає гідну відсіч. Особливо це явним стало коли відбили Харківську область за три дні. По телевізору на всіх каналах сказали, що це стратегічний відступ і що їм Харків не потрібний. Але хлопці все прекрасно зрозуміли", - зазначив Микита. 

Били за правду

Відношення до полонених, за словами прикордонника, було в залежності від людей, які заступали на зміни. Були адекватні, які поводились з ними нормально. А були й зомбовані, які навіть слухати не хотіли, хто ці хлопці.

"Просто знущались й завдавали морального та фізичного насилля, тому що ти українець", - зазначив Жур'ян. 

Перед обміном у Микити була змога порозмовляти з іншими хлопцями. Він зрозумів, що в нього не все так погано було у порівняні з іншими. Йому хоча б дозволяли сидіти на стільці, а інколи - на ліжку. Іншим доводилось цілий день стояти. Якщо присів окупанти проводили "виховний процес".

"Русский военный корабль иди на…"

Микита розповів, що окупанти шукали, того хто сказав фразу "Русский военный корабль иди на…". Це відбувалося тоді, коли деякі працівники колоній, в яких перебували наші хлопці, заради забавки, робили так звані допити. Коли дізнавались, що з острова, то питали: "Це ти послав, це ти послав? А хто послав, якщо не ти?"

Зі слів Микити, ніхто не знав, хто сказав цю фразу, адже вона була сказана в ефірі на 16 міжнародному морському каналі судноплавства, а вони були на позиціях й не чули це. І тільки з приміщення чергового прикордонної застави це можна було зробити. Про те, як це вплинуло на бойовий дух українців та автора вони вже дізнались після приїзду додому.

Також тюремники промацували, що кожен з полонених українців думає про президента Зеленського, про владу, про ситуацію на Донбасі. Звичайно всі намагались викрутися з цієї розмови та перевести тему. За те, що скажеш "Крим – це Україна, а Президент легітимний" могли сильно постраждати.

Без права на телефонний дзвінок

Зв’язку із рідними всі ці місяці не було. Ніхто не знав, як там справи у рідних. І це дуже пригнічувало. У СІЗО в Старому Осколі полоненим надали дозвіл написати листи додому. Це було у березні, а в Україну листи надійшли аж через пів року.

Обмін

До останнього моменту Жур'ян не знав, що його з побратимами обмінюватимуть. Того дня його забрали з робіт зі швейного цеху, переодягли й відвезли до іншого СІЗО, де були інші українські полонені. Потім посадили в літак, а потім – в автобус, але до останнього не було точної інформації, куди їх везуть.

У Запоріжжі українців зустріли представники координаційного штабу і прикордонники. Потім він зустрівся у Києві з батьками, після чого вирушив на реабілітацію. За місяць він повернувся додому в Одеську область.